Курсовая работа: Увага, як психічний процес

Курсовая работа: Увага, як психічний процес

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ УВАГИ

1.1 Увага як психічний процес

1.2 Основні підходи до проблеми визначення природи уваги

1.3.Функції та властивості уваги

1.4 Неуважність в пізнавальній діяльності та причини її виникнення

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ УВАГИ

2.1 Програма дослідження

2.2 Результати дослідження

ВИСНОВОК

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Однією з найхарактерніших рис нашого духовного життя є той факт, що, перебуваючи під постійним впливом все нових і нових вражень, ми відзначаємо й зауважуємо лише найменшу, незначну їх частину. Тільки ця частина зовнішніх вражень і внутрішніх відчуттів виділяється нашою увагою, виступає у вигляді образів, фіксується пам'яттю, стає змістом міркувань.

Всі процеси пізнання - будь це сприйняття або мислення, або інший об'єкт, що у них відбивається: ми сприймаємо щось, думаємо про щось, щось собі уявляємо. Разом з тим сприймає не сприйняття саме по собі, і мислить не сама думка; сприймає й мислить людина - сприймаюча й мисляча особистість. Тому в кожному з вивчених дотепер процесів завжди є якесь відношення особистості до світу, суб'єкта до суб'єкта, свідомості до предмета. Це відношення знаходить своє вираження в увазі. Увага свого змісту не має; вона проявляється усередині сприйняття, мислення. Вона - сторона всіх пізнавальних процесів свідомості, і при цьому та їхня сторона, у якій вони виступають як діяльність, спрямована на об'єкт. В увазі знаходить своє загострене вираження зв'язок свідомості із предметом; чим активніше свідома діяльність, тим виразніше виступає об'єкт; чим більш чітко виступає у свідомості об'єкт, тим інтенсивніше й сама свідомість. Увага - прояв цього зв'язку свідомості й предмета, що у ньому усвідомлюється. Говорити про увагу, її наявність або відсутність можна тільки стосовно до якої-небудь діяльності практичної або теоретичної. Людина уважна, коли спрямованість її думок регулюється спрямованістю її діяльності, і обидва напрямки при цьому збігаються.

Увага - один з тих пізнавальних процесів людини, відносно сутності й права, на самостійний розгляд яких серед психологів дотепер немає згоди, незважаючи на те, що її дослідження ведуться вже багато століть.

Одні вчені стверджують, що як особливого, незалежного процесу уваги не існує, що вона виступає лише як сторона або момент будь-якого іншого патологічного процесу або діяльності людини. Інші думають, що увага являє собою цілком незалежний психічний стан людини, специфічний внутрішній процес, що має свої особливості, незвідні до характеристик інших пізнавальних процесів.

Проблемами дослідження уваги займалися такі великі вчені як Бродбент Д.Є., Гальперін П.Я., Ланге М.М., Рубінштейн С.Л., Павлов І.П., Узнадзе Д.М., Ухтомський О.О. тощо. Вони висували безліч теорій уваги, але незважаючи на значну кількість досліджень, проблема уваги не стала менш значимою. Як і раніше тривають суперечки стосовно уваги. Але практично всі дослідження підкреслюють її індивідуальність.

Мета роботи: поширити поняття про теоретико-методологічну базу процесу уваги.

Об'єкт : пізнавальна сфера людини.

Предмет : індивідуальні особливості уваги юнаків.

Для досягнення поставленої мети необхідно розв’язати наступні задачі:

1.  Проаналізувати психологічну літературу стосовно даної проблеми.

2.  Дібрати методи та методики для проведення психологічного дослідження.

3.  Визначити основні підходи до проблеми визначення природи уваги.

4.  З'ясувати поняття неуважності та її роль в пізнавальній діяльності.

Структура роботи. Наша курсова робота викладена на 33 сторінках і містить в собі вступ, 2 розділи, 6 підпунктів, висновок, список літератури, що налічує 25 джерел, додаток.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ УВАГИ

1.1 Увага як психічний процес

Психічне життя особистості нерідко порівнюють із потоком образів сприйнятих предметів і явищ, думок і почуттів, вражень від них, спогадів про те, що було, і образів майбутнього. У цей потік безперервно вливаються всі нові й нові струмочки, зароджені нашою діяльністю в навколишньому світі, спілкуванням з іншими людьми, зміною у власному психічному й фізичному стані. Ця впорядкованість досягається завдяки особливій властивості психіки, що називається увагою. [6; 140]

Увагу звичайно не вважають особливим психічним процесом, як сприйняття, пам'ять, мислення. Зате вона забезпечує успішну й чітку роботу нашої свідомості. Кожний пізнавальний процес є єдність образу й діяльності. Увага свого особливого змісту не має, вона проявляється усередині сприйняття, мислення. Вона - сторона всіх пізнавальних процесів свідомості, і при цьому та їхня сторона, у якій вони виступають як діяльність, спрямована на об'єкт. [18;79]

Представники англійської асоціативної психології поняття “увага” не включали до системи психології як науки. Зосередженість вони тлумачили як асоціацію уявлень.

Представники інтроспективної психології (В.Вундт, Д.Гербарт, Е.Тітченер) в увазі вбачали лише внутрішній суб’єктивний бік. На їхній погляд, увага – це стан свідомості, що характеризується ясністю, чіткістю, інтенсивністю наявного в ній змісту чи процесів. В.Вундт, наприклад, виходячи з такого розуміння, обстоював апперцептивно-волюнтаристську теорію уваги. Увага – це фіксаційна точка свідомості, найясніше її поле, зумовлене переходом змісту свідомості із зони перцепції до зони апперцепції, яка, на думку В.Вундта, являє собою особливу психологічну активність, що є проявом невідомої нам внутрішньої сили. [13;67]

Американський психолог Е.Тітченер розумів увагу як сенсорну якість, яка визначає особливий стан відчуття у свідомості.

Представник фізіологічного напрямку в психології Т.Ціген пояснював увагу не суб’єктивними етапами, а боротьбою відчуттів і неусвідомлюваних уявлень за фіксаційну точку свідомості явлення, що перемагає, стає усвідомленим, домінуючим. Отже, увага – це стан усвідомлення уявлення. Зміна уявлень є перехід уваги з одного уявлення на інше. Акт зосередження виникає в результаті асоціативних імпульсів відчуттів, які залежать від інтенсивності, ясності, сили супровідного, емоційного тону.

Французький психолог Г.Рібо, як і І.Сечєнов, стверджував, що увага – це не духовний акт, що діє приховано. ЇЇ механізм руховий, тобто такий, що діє на м’язи у формі затримки. На думку Г.Рібо, людина, яка не вміє керувати м’язами, нездатна до уваги.

Представники біхевіоризму, розглядаючи психологію як науку про поведінку, у своїй системі психології розглядають увагу лише як орієнтацію поведінки, як установку організму щодо зовнішніх стимулів. [20;240]

Крім вищевказаних, існують також такі визначення, як:

ü  Увага – спрямованість і зосередженість свідомості, що передбачає підвищення рівня сенсорної, інтелектуальної чи рухової активності індивіда. [3;87]

ü  Увага – мимовільна чи довільна зосередженість індивіда не певному об’єкті своєї діяльності. [5;204]

ü  Увага – це особлива форма психічної діяльності, яка виявляється у спрямованості та зосередженості свідомості на значущих для особистості предметах, явищах навколишньої дійсності або власних переживаннях. [4;98]

ü  Увага - здійснення відбору потрібної інформації, забезпечення виборчих програм дій і збереження постійного контролю за їхнім протіканням. [18;432]

ü  Увага - це психологічний стан, що характеризує інтенсивність пізнавальної діяльності й виражається в її зосередженості на порівняно вузькій ділянці (дії, предметі, процесі, явищі), що стає усвідомлюваним та концентруючим на собі психологічні й фізичні зусилля людини протягом певного періоду життя. [8;157]

ü  Увага – зосередженість суб’єкта в даний момент часу на реальному або ідеальному об’єкті – предметі, образі, міркуванні, події тощо. [14;90]

Історично увагу прийнято визначати як спрямованість і зосередженість свідомості на певних об'єктах. Це визначення носить на собі відбиток тієї епохи, коли психологія була “наукою про свідомість”. Сьогодні визначати увагу через свідомість не зовсім коректно, оскільки сама свідомість є ще більш неясним психічним феноменом, що трактується психологами зовсім по-різному, так само як і увага. [23;157]

Таким чином, правильно зрозуміти феномен уваги можна лише в сукупності всіх її властивостей. У цей час загальноприйняте наступне визначення:

Увага - це спрямованість і зосередженість свідомості на якому-небудь реальному або ідеальному об'єкті, що допускає підвищення рівня сенсорної, інтелектуальної або рухової активності індивіда.

1.2 Основні підходи до проблеми визначення природи уваги

увага пізнавальна сенсорна свідомість

Завдяки дослідженням І.Сечєнова, І.Павлова, О.Ухтомського, В.Бехтерева, П.Анохіна та ін. сформувалося уявлення про провідну роль кори великих півкуль у системі нейрофізіологічних механізмів уваги. [12;221]

В психології прийнято виділяти наступні критерії уваги:

1. Зовнішні реакції - моторні, пізно-тонічні, вегетативні, що забезпечують умови кращого відтворення сигналу. До них відносять поворот голови, фіксації очей, міміка й поза зосередження, затримка подиху, вегетативні компоненти орієнтовної реакції.

2. Зосередженість на виконанні певної діяльності. Цей критерій є основою для “діяльністних” підходів щодо вивчення уваги. Він пов'язаний з організацією діяльності й контролем за її виконанням.

3. Збільшення продуктивності когнітивної й виконавчої діяльності. Мова йде про підвищення ефективності “уважної” дії (перцептивної, мнемонічної, розумової, моторної) у порівнянні з “неуважною”.

4. Вибірковість (селективність) інформації. Цей критерій виражається в можливості активно сприймати, а також у реагуванні тільки на обмежене коло зовнішніх стимулів.

5. Ясність і виразність змістів свідомості, що перебувають у полі уваги. Цей суб'єктивний критерій було висунуто у рамках психології свідомості. [24;302]

Увага - важлива й необхідна умова ефективності всіх видів діяльності людини. Вона найтіснішим чином пов'язана з діяльністю. У міру того, як у людини із практичної діяльності виділяється й здобуває відносну самостійність діяльність теоретична, увага приймає нові форми: вона виражається в загальмованості сторонньої зовнішньої діяльності й зосередженості на спогляданні об'єкта, поглибленості й зібраності на предметі міркування. [14;205]

Увага до об'єкта, будучи передумовою, для спрямованості на нього дії, є разом з тим і результатом якоїсь діяльності. Лише роблячи подумки, діяльність, спрямовану на об'єкт, можна підтримати зосередженість на ньому своєї уваги.

Не можна бути уважним взагалі, увага завжди проявляється в певних, конкретних психічних процесах: ми вдивляємося, вслухуємося, вирішуємо завдання, пишемо твори, тобто коли підвищена активність пізнавальної діяльності в процесі пізнання або відбиття об'єктивної реальності. Увага - це в першу чергу динамічна характеристика протікання пізнавальної діяльності, воно виражає переважний зв'язок психічної діяльності з певним об'єктом, на якому вона як у фокусі зосереджена. Увага - це виборча спрямованість на той або інший об'єкт і зосередженість на ньому, заглибленість у спрямовану на об'єкт пізнавальну діяльність. Під спрямованістю варто розуміти, насамперед, виборчий характер психічної діяльності, навмисний або ненавмисний вибір її об'єктів. У поняття спрямованості включається також і збереження діяльності на відомий проміжок часу. Недостатньо тільки вибрати ту або іншу діяльність, щоб бути уважним, треба утримати цей вибір, зберегти його. Коли ми говоримо про увагу, то маємо на увазі також зосередженість, заглибленість у діяльність. Ніж сутужніше варте перед людиною завдання, тим, мабуть, напруженіше, інтенсивніше буде її увага, і, навпаки, чим легше завдання, тим менш заглибленим буде її увага. У той же час зосередженість пов'язана з відволіканням від усього стороннього. Чим більше ми зосереджені на вирішенні даного завдання, тим менше зауважуємо все навколишнє. Таким чином, при уважному ставленні до предмета він (предмет) виявляється в центрі нашої свідомості, все інше в цей момент сприймається слабко, виявляється, образно говорячи, на периферії сприйманого. Завдяки цьому відбиття стає ясним, виразним, думки втримуються у свідомості доти, поки не завершитися діяльність, поки не буде досягнута мета. Тим самим увага забезпечує функцію - контроль і регуляцію діяльності. [11;365]

Серед «пускових» механізмів ретикулярної формації треба насамперед відзначити орієнтовний рефлекс. Він являє собою вроджену реакцію організму на всяку зміну навколишнього середовища у людей і тварин. У кімнаті пролунав шерех, і кошеня стрепенулося, насторожилося. На уроці всі учні зосереджено пишуть твір. Але от двері в класі злегка відкриті; незважаючи на заглибленість в роботі, всі школярі й сам вчитель повернули голову до дверей. Цей рефлекс І. І. Павлов дуже влучно назвав рефлексом «що таке?». [12;312]

Але всього вищесказаного недостатньо для пояснення виборчого характеру уваги й, отже, необхідно більш глибоко ознайомитися зі складними процесами, що відбуваються в організмі. Звичайно виділяють дві основні групи механізмів, що здійснюють фільтрацію роздратування із середовища: периферійні й центральні. До периферійних механізмів можна віднести настроювання органів почуттів. Прислухаючись до слабкого звуку, людина повертає голову убік звуку й, одночасно, у відповідь м'язи натягають барабанну перетинку, підвищуючи її чутливість. При дуже сильному звукові натяг барабанної перетинки слабшає, що погіршує передачу коливань у внутрішнє вухо. Зупинка або затримка подиху в моменти найвищої уваги також сприяють загостренню слуху. На думку Д. Є. Бродбента, увага - це фільтр, що відбирає інформацію саме на входах, тобто на периферії. Він установив, що якщо людині подавали інформацію одночасно в обидва вуха, але, відповідно до інструкції, він повинен був сприймати її лише лівим, то інформація, що подавалася при цьому в праве вухо, повністю ігнорувалася. Надалі було показано, що периферичні механізми відбирають інформацію з фізичних характеристик. У.Нейсер назвав ці механізми передувагою, зв'язуючи їх з відносно грубою обробкою інформації (спостереження за раптовими змінами в зовнішнім полі).[4;67]

М.М.Ланге виділив наступні основні підходи до проблеми природи уваги:

1. Увага як результат рухового пристосування. Прихильники цього підходу виходять із того, що якщо ми можемо довільно переносити увагу з одного предмета на інший, то увага не можлива без мускульних рухів. Саме рух пристосовує органи почуттів до умов найкращого сприйняття.

2. Увага як результат обмеженості обсягу свідомості. Не пояснюючи, що вони розуміють під обсягом свідомості і яка його величина, І. Герберт і У. Гамільтон вважають, що більш інтенсивні подання витісняють або придушують менш інтенсивні.

3. Увага як результат емоції. Ця теорія, особливо блискуче розвинена в англійській асоціаціонній психології, указує на залежність уваги від цікавості подання. Так, Дж. Міль указував: «Мати приємне або тяжке відчуття або ідею й бути до них уважним - це те саме».

4. Увага як результат апперцепції, тобто як результат життєвого досвіду індивіда.

5. Увага як особлива активна здатність духу. Деякі психологи, вражені своєрідністю явищ уваги, сприймають її як первинну й активну здатність, походження якої нез'ясовано.

6. Увага як посилення нервового подразника. Відповідно до даної гіпотези увага обумовлена збільшенням місцевої дратівливості центральної нервової системи.

7. Теорія нервового придушення намагається пояснити основний факт уваги - перевага одного подання над іншими — тим, що фізіологічний нервовий процес, який лежить в основі першого затримує або придушує фізіологічні процеси, що лежать в основі інших рухів, результатом чого є факт особливої концентрації свідомості. [10;176]

Серед сучасних вітчизняних психологів оригінальне трактування уваги запропонував П. Я. Гальперін. Основні положення його концепції можна звести до наступних:

- увага є одним з моментів орієнтовно-дослідницької діяльності і являє собою психологічну дію, спрямовану на зміст образу, думки, іншого феномена, наявного в цей момент у психіці людини;

- по своїй функції увага представляє контроль за цим змістом. У кожній дії людини є орієнтовна, виконавська й контрольна частини. Ця остання й представлена увагою як такою;

- на відміну від дій, спрямованих на виробництво певного продукту, діяльність контролю, або увага, не має окремого, особливого результату;

- з погляду уваги як діяльності психічного контролю всі конкретні акти уваги - довільні і мимовільні - є результатом формування нових розумових дій. [9;257]

Таким чином, цілком очевидно, що зазначені теорії опираються на реальні факти, однак, абсолютизуючи виділені феномени, вони ігнорують всі інші прояви. Увага не тільки створює найкращі умови для психічної діяльності, але й несе сторожову службу, допомагаючи людині вчасно реагувати на різні зміни в навколишньому середовищі та у власному організмі.

1.3 Функції та властивості уваги

Увага в житті й діяльності людини виконує багато різних функцій. Вона активізує потрібні й гальмує непотрібні в цей момент патологічні й фізіологічні процеси, сприяє організованому й цілеспрямованому відбору поступаючої в організм інформації відповідно до його актуальних потреб, забезпечує виборчу й тривалу зосередженість психічної активності на тому самому обсязі або виді діяльності. [25;76]

З увагою пов'язані спрямованість і вибірковість пізнавальних процесів. Їхнє настроювання безпосередньо залежить від того, що в цей момент часу представляється найбільш важливим для організму, для реалізації інтересів особистості. Увагою визначається точність і деталізація сприйняття, міцність і вибірковість пам'яті, спрямованість і продуктивність розумової пильності - словом, якість результатів функціонування всієї пізнавальної активності. [21;387]

Для перцептивних процесів увага є своєрідним підсилювачем, що дозволяє розрізняти деталі зображень. Для людської пам'яті увага виступає як фактор, здатний утримувати потрібну інформацію в короткочасній і оперативній пам'яті, як обов'язкова умова перекладу матеріалу, що запам'ятовує, у сховища довгострокової пам'яті. Для мислення увага виступає як обов'язковий фактор правильного розуміння й вирішення завдання. У системі міжлюдських відносин увага сприяє кращому взаєморозумінню, адаптації людей, попередженню й своєчасному вирішенню міжособистісних конфліктів. Про уважну людину говорять як про приємного співрозмовника, тактовного й делікатного партнера у спілкуванні. Уважна людина краще й успішніше навчається, більше досягає в житті, ніж недостатньо уважна. [19;187]

За увагою завжди стоять інтереси й потреби, установки й спрямованість особистості. Вони викликають зміну відношення до об'єкта. А зміна відношення до об'єкта виражається в увазі - у зміні образу цього об'єкта, у його даності свідомості: він стає більш ясним і виразним.

Поки людина зайнята серйозною справою, їй не треба нагадувати про увагу. Великий режисер С.Станіславський у книзі “Робота актора над собою” цілий розділ присвятив увазі, говорив, що увага до об'єкта викликає природну потребу щось зробити з ним. Дія ж ще більше зосереджує увагу на об'єкті. Таким чином, увага, зливаючись з дією й взаємно переплітаючись, створює міцний зв'язок з об'єктом. [17;376]

Увага відповідає не тільки за напрямок потоку психічного життя людини, але й за інші його важливі особливості. Дійсно, потік може рухатися по широкому або вузькому руслу. Від цього, як ми знаємо, буде залежати його енергія; певний напрямок може втримуватися тривалий або короткий час, при цьому в різних умовах переключання потоку з одного русла в інше може здійснюватися з різною швидкістю й вимагати неоднакових зусиль; потік психічного життя здатний іноді як би роздвоюватися й спрямовуватися по паралельним або не дуже паралельних додаткових каналах; нарешті, струмені цього потоку не течуть плавно й безтурботно, а як би пульсують у своїх берегах. Складна динаміка психічного життя людини виражається в основних властивостях уваги. [2;298]

До основних властивостей уваги відносять стійкість, концентрацію, розподіл, перемикання, відволікання і об’єм уваги. Стійкість полягає в здатності певний час зосереджувати на тому самому об'єкті. Дослідження показали, що увага піддається мимовільним періодичним коливанням. Навіть при дуже стійкій і зосередженій увазі завжди є мимовільні короткочасні зміни ступені її інтенсивності, напруженості. Це коливання уваги.

Наступна властивість уваги - переключення. Переключення означає свідоме й осмислене переміщення уваги з одного об'єкта на іншій. Переключення уваги означає здатність швидко орієнтуватися в складній ситуації, що змінюється. Ця властивість визначаються потай, переходячи від одного виду діяльності до іншого.

Легкість переключення в різних людей різна й залежить від цілого ряду умов (насамперед співвідношення між попередньою й наступною діяльністю й відношення суб'єкта до кожної з них). Чим цікавіша діяльність, тим легше на неї переключитися й навпаки. Переключання уваги, якщо воно відбувається на мимовільній основі, може свідчити про її нестійкість, але таку нестійкість не завжди є підстава розглядати як негативну якість. Вона нерідко сприяє тимчасовому відпочинку організму, аналізатора, збереженню й відновленню працездатності нервової системи й організму в цілому. [7;158]

Наступна властивість уваги - це її об’єм. Під об’ємом уваги розуміється кількість об'єктів, які людина може охопити з достатньою легкістю одночасно. Відомо, що людина не може одночасно думати про різні речі й виконувати різноманітні справи. Це обмеження змушує дробити вступну ззовні інформацію на частини, не перевищуючи можливості обробної системи. [5;104]

Дослідження об’єму уваги звичайно відбувається шляхом аналізу числа одночасно пропонованих елементів (чисел, букв і т.п.), які можуть бути з ясністю сприйняті суб'єктом. Для цих цілей використається прилад, що дозволяє пред'явити певне число подразників так швидко, щоб випробуваний не міг перевести ока з одного об'єкта на іншій. Це дозволяє виміряти число об'єктів, доступних для одночасного впізнання, за допомогою приладу, названого тахистоскопом. Звичайно він складається з віконечка, відділеного від розглянутого об'єкта падаючим екраном, проріз якого може довільно змінюватися так, що розглянутий об'єкт з'являється в ній на дуже короткий проміжок часу (від 10 до 50-100 мхв). Число ясно сприйманих предметів і є показником об’єму уваги. Якщо пропоновані об'єкти досить прості й розкидані по демонструючому полі безладно, об’єм уваги коливається від 5 до 7 одночасно ясно сприйманих об'єктів. Взагалі ж об’єм уваги - величина індивідуально мінлива, але класичним показником об’єму уваги в людей вважається рівний 5±2. [12;158]

Отже, увага в житті й діяльності людини виконує багато різних функцій. Вона активізує потрібні й гальмує непотрібні в цей момент патологічні й фізіологічні процеси, сприяє організованому й цілеспрямованому відбору поступаючої в організм інформації, забезпечує виборчу й тривалу зосередженість психічної активності на певному виді діяльності. А до основних властивостей уваги відносять стійкість, концентрацію, розподіл, перемикання, відволікання і об’єм уваги.

1.4 Неуважність в пізнавальній діяльності та причини її виникнення

Велике значення для вивчення характеристик уваги має питання про неуважність.

Неуважністю називається нездатність людини зосередитися на чому-небудь певному протягом тривалого часу. Зустрічається два види неуважності: уявна й справжня.

Уявна неуважність - це неуважність людини до безпосередньо навколишніх предметів і явищ, викликана крайньою зосередженістю його уваги на якомусь предметі. Уявна неуважність - результат великої зосередженості й вузькості уваги. Іноді її називають «професорською», тому що вона нерідко зустрічається у людей цієї категорії. Увага вченого може бути настільки сконцентрована на його проблемі, що займає, що він не чує звернених до нього питань, відповідає невлад. [18;195]

Фізіологічною основою уявної неуважності є потужне вогнище оптимального порушення в корі, що викликає гальмування в навколишніх його ділянках за законом негативної індукції. Неясність відбиття різного роду зовнішніх впливів при неуважній увазі пояснюється тим, що воно відбувається на ділянках кори, що перебувають у стані гальмування. “При зосередженому міркуванні, - пише І.П. Павлов, - при захопленні якою-небудь цікавою справою ми не бачимо й не чуємо, що навколо нас відбувається, - явна негативна індукція”. [16;175]

Неуважність як наслідок внутрішньої зосередженості не заподіює великої шкоди справі, хоча й утрудняє орієнтацію людини в навколишньому світі. Гірше справжня неуважність. Людина, що страждає неуважністю цього роду, із працею встановлює й утримує довільну увагу на якому-небудь об'єкті або дії. Для цього йому потрібно значно більше вольових зусиль, ніж людині ненеуважній. Довільна увага неуважної людини хитлива, легко відволікаюча. Фізіологічно справжня неуважність пояснюється недостатньою силою внутрішнього гальмування. Порушення, що виникає під дією мовних сигналів, легко іррадує, але із працею концентрується. У результаті цього в корі мозку неуважної людини створюються нестійкі вогнища оптимальної збудливості. [11;302]

Причини неуважності різноманітні - це може бути загальний розлад нервової системи (неврастенія), недокрів'я, хвороби носоглотки, що утрудняють надходження повітря в легені й, отже, що збіднюють кисневе харчування мозкових клітин. Іноді неуважність з'являється в результаті фізичного й розумового стомлення й перевтоми, важких переживань. [3;67]

Однією із причин справжньої неуважності є також перевантаження мозку великою кількістю вражень. От чому не треба в навчальну пору року часто відпускати дітей у кіно, театр, водити в гості, дозволяти щодня дивитися телевізор. Розкиданість інтересів також може привести до справжньої неуважності. Деякі учні записуються відразу в кілька гуртків, беруть книги з багатьох бібліотек, захоплюються спортом, колекціонуванням та іншим, і при цьому нічим серйозно не займаються. Подібна невпорядкованість захоплень лише зміцнює неуважність, заважає навчатися. Причиною справжньої неуважності може бути й неправильне виховання дитини в родині: відсутність певного режиму в заняттях, розвагах і відпочинку дитини, виконання всіх його примх, звільнення від трудових обов'язків. Нудне викладання, що не будить думку, не зачіпає почуттів, не вимагає напруги волі, - одне із джерел неуважності уваги учнів. [23;405]

Як вибіркове сприйняття впливів увага можлива лише у стані бадьорості організму, зумовленої активною діяльністю мозку. Виділяють чотири стани бадьорості: глибокий сон, дрімота, спокійна бадьорість (сенсорний спокій) і активна бадьорість. Активація діяльності здійснюється спеціальним утворенням у мозку, яке називається ретикулярною формацією. Вона виявляється в зміні електричної активності мозку і може бути зафіксована електроенцефалографом. Якщо в стані сну в електроенцефалографі переважають ритмічні коливання низької частоти – повільні хвилі з великою амплітудою (£-ритм), то при переході до стану неспання спостерігається десинхронізіція коркової ритміки – з’являються високочастотні коливання малої амплітуди. Перехід до активної бадьорості супроводжується появою у людини орієнтувальних рефлексів і підвищенням чутливості аналізаторів, зміною обміну речовин, роботи серця, ритму дихання тощо. Тому вважають, що фізіологічною основою уваги є загальна активація діяльності мозку, яка забезпечує перехід від сну до активної бадьорості. [1;403]

Важко змусити себе бути уважним до того, із чим нічого не можна зробити, що не викликає нашої зовнішньої або внутрішньої активності. Втім, є предмети і явища, які як би приковують до себе увагу, іноді навіть всупереч нашому бажанню. Отже, в одному випадку треба змусити себе бути уважним, а в іншому - предмет «сам» забезпечує увагу, змушує на себе дивитися, слухати тощо. Фактично тут мова йде про три види уваги, що розрізняються – довільна, мимовільна та післядовільна.

Мимовільна увага є найбільш простим видом уваги. При мимовільній увазі потік психічного життя психічна діяльність людини спрямовує в тому або іншому напрямку як би, самі по собі, без свідомих вольових зусиль особистості, без попереднього наміру. Недарма цей вид уваги іноді називають ненавмисним і пасивним.

Довільна увага - це увага, пов'язане зі свідомо поставленою метою, з вольовими зусиллями. Рівень розвитку такої уваги характеризує не тільки спрямованість інтересів людини, але і її особистісні, вольові якості: адже якщо мимовільною увагою, так сказати, командують, розпоряджаються зовнішні об'єкти, то хазяїном довільної уваги є сама особистість. Формула тут проста: «Мені треба бути уважним, і я змушу себе бути уважним, незважаючи ні на що». [15;196]

Цей вид уваги тісно пов'язаний з волею людини й був вироблений у результаті трудових зусиль, тому його ще називають вольовим. Основною функцією довільної уваги є активне регулювання протікання психічних процесів. Таким чином, довільна увага якісно відрізняється від мимовільної. Однак, обидва види уваги тісно зв'язані один з одним, тому що довільна виникла з мимовільної.

Післядовільна увага подібна довільній, носить цілеспрямований характер і спочатку вимагає вольових зусиль, але потім людина “входить” у роботу: цікавими і значимими стають зміст і процес діяльності, а не тільки її результат. Послядовільною цей вид уваги був названий М.Ф. Добриніним . Наприклад, школяр, вирішуючи важке арифметичне завдання, спочатку додає до цьому певні зусилля. Він береться за це завдання тільки тому, що його потрібно зробити. Завдання важке і спочатку ніяк не вирішується, школяр увесь час відволікається. Йому доводиться повертати себе до рішення завдання постійними зусиллями волі. Але завдання стає усе більше й більше зрозумілим. Воно виявляється хоча й важким, але можливим для вирішення. Школяр усе більше й більше захоплюється ним, воно все більше захоплює його. Він перестає відволікатися: завдання стало для нього цікавим. Увага з довільної стала як би мимовільною. [17;307]

На відміну від мимовільної уваги послядовільна увага залишається пов'язаною зі свідомими цілями й підтримується свідомими інтересами. У той же час на відміну від довільної уваги тут немає або майже немає вольових зусиль.

Очевидно й те величезне значення, яке має післядовільна увага для педагогічного процесу. Звичайно, педагог може й повинен сприяти додаванню учнями зусиль, але цей процес стомлюючий. Тому гарний педагог повинен захопити дитину, зацікавити її так, щоб вона працювала, не витрачаючи дарма свої сили, тобто, щоб інтерес мети, інтерес результату роботи переходив у безпосередній інтерес. [23;286]

Таким чином, велике значення для вивчення характеристик уваги має питання про неуважність - нездатність людини зосередитися на чому-небудь певному протягом тривалого часу. Зустрічається два види неуважності: уявна й справжня, які пов'язані з довільною, мимовільною та післядовільною увагою.

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ УВАГИ

2.1 Програма дослідження

Для практичного опрацювання виявлення індивідуальних особливостей уваги було сплановано психологічне дослідження, що проводилось на базі Інституту психології Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського, в якому приймало участь 10 осіб віком 18-19 років.

Мета дослідження – визначення індивідуальних особливостей уваги осіб юнацького віку.

Для досягнення мети була дібрана методика “кільця Ландольта”.

Мета: оцінка стійкості, розподілу, переключення уваги осіб різного віку.

Матеріал: матриця з кільцями Ландольта.

Вся матриця з кільцями Ландольта розміщується в межах стандартного машинного аркуша паперу. Праворуч на цьому аркуші обов'язково повинні вказуватися прізвище, ім'я досліджуваного, його вік, а також дата проведення дослідження.

Для практичної оцінки стійкості, розподілу й переключення уваги можна використати той самий аркуш паперу з кільцями Ландольта, звертаючись при кожному новому завданні до тієї його частини, що при виконанні колишнього завдання залишилася незаповненою (можна, наприклад, продовжувати аркуш або, перевернувши його на 180°, починати з іншої сторони).

Досліджуваному пропонується бланк з кільцями Ландольта у супроводі наступних вказівок.

Інструкція: “У цій грі Ви будете змагатися з іншими учасниками, потім ми подивимося, якого результату Ви досягли в змаганні з ними. Я думаю, що у Вас це вийде не гірше, ніж в інших”.

Далі досліджуваному показується бланк із кільцями Ландольта й пояснюється, що він повинен, уважно переглядаючи кільця по рядках, знаходити серед них такі, у яких є розрив, розташований у суворо певному місці, і закреслювати їх.

Робота проводиться протягом 5 хвилин. Щохвилини експериментатор вимовляє слово «лінія», у цей момент учасник повинен поставити лінію на тому місці бланка з кільцями Ландольта, де його застала ця команда.

Після того, як 5 хвилин минули, експериментатор вимовляє слово «стоп». Після цієї команди досліджуваний повинен припинити роботу й у тім місці бланка з кільцями, де застала його ця команда поставити подвійну вертикальну лінію.

Отже, для практичного опрацювання виявлення індивідуальних особливостей уваги було сплановано психологічне дослідження. Для досягнення мети була дібрана методика “кільця Ландольта”, мета якої - оцінка стійкості, розподілу, переключення уваги осіб різного віку.

2.2 Результати дослідження

При обробці результатів ми визначали кількість кілець, переглянутих кожним досліджуваним за кожну хвилину часу й за всі 5 хвилин, протягом яких тривало дослідження. Також визначається кількість помилок, допущених ним у процесі роботи на кожній хвилині, з першої по п'яту, і в цілому за всі 5 хвилин.

Продуктивність і стійкість уваги визначаються за формулою:

де S - показник продуктивності й стійкості уваги;

N - кількість кілець, переглянутих за хвилину( якщо за допомогою цієї формули визначається загальний показник продуктивності й стійкості уваги за всі п'ять хвилин, то N буде дорівнювати числу кілець, переглянутих протягом п'яти хвилин, а знаменник даної формули - 300);

n - кількість помилок, допущених за цей же час.

У процесі обробки результатів обчислюються п'ять щохвилинних показників S і один показник S , що ставиться до всіх п'яти хвилин роботи, разом узятих.

Інтерпретація:

На основі аналізу результатів можна судити про динаміку зміни в часі продуктивності й стійкості уваги людини. Показники продуктивності й стійкості переводяться (кожний окремо) у проценти, в залежності від отриманих результатів:

100% - показник S у досліджуваного вище, ніж 1,25 бала – дуже високопродуктивна та стійка увага;

80-90% - показник S перебуває в межах від 1,00 до 1,25 бала – низькопродуктивна, але стійка увага;

60-70% - показник S перебуває в інтервалі від 0,75 до 1,00 бала – середньопродуктивна та середньостійка увага;

40-50% - показник S перебуває в межах від 0,50 до 0,75 бала – середньопродуктивна , але нестійка увага;

0-30 % - показник S перебуває в інтервалі від 0,00 до 0,50 бала – середньопродуктивна та вкрай нестійка увага.

Під час дослідження було отримано первинні дані, за якими можна простежити різнопланові результати з боку групи досліджуваних.

Таблиця 2.1 Досліджуваний №1 Воскобойник Катя

Таблиця 2.2 Досліджуваний №2 Гольдіна Аліса

Таблиця 2.3 Досліджуваний №3 Григоренко Настя

Таблиця 2.4 Досліджуваний №4 Гринько Оксана

Таблиця 2.5 Досліджуваний №5 Заворотнюк Віка

Таблиця 2.6 Досліджуваний №6 Карайван Маша

Таблиця 2.7 Досліджуваний №7 Мокряк Іра

Таблиця 2.8 Досліджуваний №8 Мельник Альона

Таблиця 2.9 Досліджуваний №9 Пуровець Денис

Таблиця 2.10 Досліджуваний №10 Сопель Іра

Отримані дані групи досліджуваних (табл. №2.1 – 2.10) відповідають певному рівню стійкості, розподілу та переключення уваги.

Таким чином, ми визначили, що 70% досліджуваних (№1, №2, №5, №6, №7, №8, №9) мають середньопродуктивний та середньостійкий рівень уваги, а 30% досліджуваних (№3, №4, №10) – низькопродуктивний, але стійкий рівень.

ВИСНОВОК

Отже, правильно зрозуміти феномен уваги можна лише в сукупності всіх її властивостей. У цей час загальноприйняте наступне визначення:

Увага - це спрямованість і зосередженість свідомості на якому-небудь реальному або ідеальному об'єкті, що допускає підвищення рівня сенсорної, інтелектуальної або рухової активності індивіда.

Цілком очевидно, що безліч теорій, стосовно уваги опираються на реальні факти, однак, абсолютизуючи виділені феномени, вони ігнорують всі інші прояви. Увага не тільки створює найкращі умови для психічної діяльності, але й несе сторожову службу, допомагаючи людині вчасно реагувати на різні зміни в навколишньому середовищі та у власному організмі.

Увага в житті й діяльності людини виконує багато різних функцій. Вона активізує потрібні й гальмує непотрібні в цей момент патологічні й фізіологічні процеси, сприяє організованому й цілеспрямованому відбору поступаючої в організм інформації, забезпечує виборчу й тривалу зосередженість психічної активності на певному виді діяльності. А до основних властивостей уваги відносять стійкість, концентрацію, розподіл, перемикання, відволікання і об’єм уваги.

Велике значення для вивчення характеристик уваги має питання про неуважність - нездатність людини зосередитися на чому-небудь певному протягом тривалого часу. Зустрічається два види неуважності: уявна й справжня, які пов'язані з довільною, мимовільною та післядовільною увагою.

Для практичного опрацювання виявлення індивідуальних особливостей уваги було сплановано психологічне дослідження, що проводилось на базі Інституту психології Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського, в якому приймало участь 10 осіб віком 18-19 років.

Мета дослідження – визначення індивідуальних особливостей уваги осіб юнацького віку.

Для досягнення мети була дібрана методика “кільця Ландольта”.

Під час дослідження були отримані первинні дані, за якими можна простежити різнопланові результати з боку групи досліджуваних.

Дані результати (табл. №2.1 – 2.10) відповідають певному рівню стійкості, розподілу та переключення уваги. Було визначено, що 70% досліджуваних (№1, №2, №5, №6, №7, №8, №9) мають середньопродуктивний та середньостійкий рівень уваги, а 30% досліджуваних (№3, №4, №10) – низькопродуктивний, але стійкий рівень. Це свідчить про те, що у осіб юнацького віку дійсно існують індивідуальні особливості уваги.

Мета досягнена, задачі виконані.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Алексеев П.В., Большаков О.В. и др. Хрестоматия. Основы философских знаний. – М.: Изд-во полит. Литературы, 1982. – 616с.

2.  Ананьев Б.Г. Избранные психологические труды: В 2-хт./ Под ред. О.О. Бодалева, Б.Ф.Ломова. – М.: Педагогика, 1980. – 518с.

3.  Гальперин П.Я., Кабыльницкая С.Л. Экспериментальное формирование внимания. – М.: Изд-во МГУ, 1974. – 100с.

4.  Гиппенрейтер Ю.Б., Введение в общую психологию. Курс лекций. - М.: Черо, 1997. – 456с.

5. Величковский Б.М. Современная когнитивная психология. – М.: Изд-во МГУ, 1982. – 336с.

6.Дормышев Ю.Б., Романов В.Я. Психология внимания. – М.: Тривола, 1995. – 357с.

7.Коломинский, Человек: психология. - М.: Просвещение, 1986. – 342с.

8.  Краткий словарь психологических понятий/ Сост. К.К. Платонов. – М.: Просвещение, 1984. – 262с.

9.  Маклаков А.Г., Общая психология. - Спб.: Питер, 2005. – 584с.

10.  Максименко С.Д., Соловієнко В.О. Загальна психологія. Навчальний посібник. – К.: МАУП, 2000. – 256с.

11.  М’ясоїд П.А. Загальна психологія. Навчальний посібник. – 2-ге вид., допов. – К.: Вища школа, 2001. – 487с.

12.  Нейрофизиологические механизмы внимания / Под ред. Е.Д.Хомстей. – М.: Изд-во МГУ, 1979. – 342с.

13.  Немов Р.С., Психология: Учеб. Для студ. высших пед. учеб. заведений: кн.3:Экспериментальная педагогическая психология и психодиагностика. - М.: Просвещение: ВЛАДОС, 1995. – 422с.

14.  Общая психология /Под ред. Петровского А.В. - М.: Просвещение, 1986. – 462с.

15.  Петровский О.В., Ярошевский Н.Г. Основы теоретической психологии. – М.: Знание, 1997. – 512с.

16.  Помянцева О.И. Психология. Серия “Медицина для вас”. – Ростов н/Д: Феникс, 2002. – 416с.

17.  Практикум по общей, экспериментальной и прикладной психологии/А.А.Крылова, С.А. Маничева. - Спб.: Питер, 2000. – 512с.

18.  Психология внимания. Хрестоматия по психологии/ Ю.Б.Гиппенрейтер, В.Л.Романова. – М.: Просвещение, 2000. – 432с.

19.  Психологія. Навчальний посібник/ О.В.Винославська, О.А.Бреусенко-Кузнєцов, В.Л.Зликов та ін./ Под ред. О.В.Винославської. – К.: Фірма “ІНКОС”, 2005. – 352с.

20.  Психология. Учебник для гуманитарных вузов/ Под ред. В.Н. Дружинина. – Спб.: Питер, 2006. – 656с.

21.  Рубинштейн С.Л. Основи общей психологии. – Спб.: Питер, 1999. – 648с.

22.  Словарь практического психолога/ Сост. С.Ю.Головин. – 2-е изд., перераб. И доп. – Мн.: Харвест, 2005. – 976с.

23.  Степанов О.М., Фіцула М.М. Основи психології і педагогіки. Навчальний посібник. – К.: Академвидав, 2006. – 520с.

24.  Страхов И.В., Внимание и структура личности, Саратов, 1969. – 476с.

25.  Хрестоматия по общей психологии/ Под ред. Ю.Б.Гиппенрейтер, В.А. Петухов. – М.: Просвещение, 1981. – 312с.